Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.12.2015 року у справі №910/9142/14
Постанова ВГСУ від 11.02.2015 року у справі №910/9142/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 910/9142/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Татькова В.І.

за участю представників:

Позивача: Толстореброва І.М., дов. № 499 від 29.12.2014 року;

Відповідача: Тинни Д.С., дов. № б/н від 28.08.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" на рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року

у справі № 910/9142/14 господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

до публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій"

про стягнення 1 516 663,53 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій", просило стягнути з відповідача 1 110 708,25 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 71 250,00 грн. інфляційних втрат, 142 750,14 грн. 3% річних, 10 861,39 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 181 093,75 грн. пені за порушення строків розрахунків (а.с. 5-8).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням публічним акціонерним товариством "Завод будівельних конструкцій" зобов'язань за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006 року.

Заявою від 20.06.2014 року публічне акціонерне товариство "Завод будівельних конструкцій" просило застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову (а.с. 76).

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року (головуючий Суховий В.Г., судді Жук Г.А., Мальченко А.О.) (а.с. 164-174) позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" 1 110 708,25 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 71 250,00 грн. інфляційних втрат, 142 750,14 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 90-98).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог у задоволеній сумі та спливом позовної давності щодо вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за порушення строків розрахунків.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "Завод будівельних конструкцій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити (а.с. 190-196).

Ухвалами Вищого господарського суду України від 02.02.2015 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.02.2015 року, зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року до закінчення перегляду справи в порядку касації (а.с. 185-186, 187-188).

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" вважає оскаржені судові акти такими, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.01.2006 року між акціонерним банком "Київська Русь" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь") та закритим акціонерним товариством "Завод будівельних конструкцій" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Завод будівельних конструкцій") було укладено кредитний договір № 905-20/6-1, відповідно до умов якого (з урахуванням договору про внесення змін від 21.11.2008 року) банк надає позичальнику кредит у розмірі 3 780 000,00 грн. строком з 24.01.2006 року по 24.05.2010 року (а.с. 13-17).

У подальшому сторонами укладались додаткові договори від 07.06.2007 року, від 22.11.2007 року, від 31.01.2008 року, від 01.07.2008 року, від 21.11.2008 року про внесення змін до кредитного договору № 905-20/6-1 від 24.01.2006 року, якими, зокрема, змінювалась відсоткова ставка: з 01.07.2008 року - 20,0% річних, з 01.12.2008 року - 21% річних, з 01.01.2009 року - 23% річних (а.с. 61-66).

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору нарахування банком відсотків за користування кредитом починається з дати перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку по день повного його погашення на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом. В розрахунку суми відсотків приймається 360 днів у році.

Згідно п. 3.3 кредитного договору відсотки за користування кредитом нараховуються банком щомісячно за період включно з 26-го числа попереднього місяця по 25-е число поточного місяця та сплачуються позичальником щомісячно, до останнього робочого числа поточного місяця та одночасно з повним погашенням кредиту.

Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення погашення кредиту, відсотки на суму кредиту нараховуються і за період прострочення до моменту погашення кредиту.

Відповідно до п. 5.2.2 кредитного договору (з урахуванням договору про внесення змін від 22.11.2007 року) позичальник зобов'язаний використати кредитні кошти на цілі, передбачені даним договором і повернути одержані кошти у строк не пізніше ніж 24.05.2010 року згідно графіку зменшення кредитної лінії.

Згідно п. 5.2.3 кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати банку належні відсотки за користування кредитом згідно з пунктами 3.2, 3.3 та 3.4 даного договору.

Пунктом 8.1 кредитного договору передбачено, що за несвоєчасну сплату кредитних коштів та відсотків за користування кредитною лінією, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється від суми прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 9.1 кредитного договору він діє до повного погашення кредитної лінії та сплати нарахованих відсотків за користування нею, а також інших боргових зобов'язань позичальника за цим договором .

Судами встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 905-20/6-1 від 24.01.2006 року банк надав публічному акціонерному товариству "Завод будівельних конструкцій" кредит в сумі 4 340 000 грн., що підтверджується меморіальними ордерами № 71 від 25.01.2006 року, № 5030 від 12.06.2007 року, № 6578 від 12.07.2007 року, № 4366 від 23.11.2007 року, № 8969 від 28.11.2007 року, № 9034 від 31.01.2008 року (а.с. 24-29).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами 27.01.2006 року було укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 193, відповідно до умов якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - майновий комплекс, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якутська, 10 (а.с. 18-23).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за кредитним договором позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 року у справі № 5011-27/5037-2012 звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 27.01.2006 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 193, а саме, на нерухоме майно: майновий комплекс загальною площею 10 394,30 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, який належить публічному акціонерному товариству "Завод будівельних конструкцій" для задоволення вимог публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в сумі 8 606 344,83 грн., з яких, зокрема:

- 2 375 000,00 грн. - основна заборгованість за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006 року;

- 999 727,79 грн. - відсотки за період з 01.06.2009 року по 31.12.2011 року;

- 277 950,00 грн. - інфляційні нарахування за період з 01.06.2010 року по 31.03.2012 року;

- 145 077,27 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за період з 25.05.2010 року по 12.04.2012 року;

- 37 416,78 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 13.04.2011 року по 12.04.2012 року за рахунок коштів отриманих від реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, що визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності на момент продажу.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що постановою у справі № 5011-27/5037-2012 встановлено факт наявності заборгованості відповідача з повернення кредиту за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006 року у розмірі 2 375 000,00 грн., відсотків за період з 01.06.2009 року по 31.12.2011 року у розмірі 999 727,79 грн., інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та пені за несвоєчасну сплату процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи п. 3.2, 3.4 кредитного договору та встановлення невиконання зобов'язання з повернення кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про задоволення вимог щодо стягнення 1 110 708,25 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом за період прострочення з 13.04.2012 року по 14.04.2014 року.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 року по 14.04.2014 року, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, публічне акціонерне товариство "Завод будівельних конструкцій" просило застосувати позовну давність.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення 181 093,75 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, нарахованої за період прострочення з 13.04.2012 року по 12.10.2012 року та 10 861,39 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, нарахованої за період прострочення з 01.05.2012 року по 31.10.2012 року у зв'язку з спливом річного строку позовної давності.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 Цивільного кодексу України, частиною 2 якої передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, сторони визначили як строк дії договору, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав сплаті до 24.05.2010 року (п. 5.2.2 кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін від 22.11.2007 року).

Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як зазналось вище, публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось з відповідним позовом у травні 2014 року та відповідачем заявлялось клопотання про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто,можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно умов кредитного договору (п. 5.2.2 кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін від 22.11.2007 року) позичальник зобов'язався здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та строки, визначені графіком повернення кредиту (зменшення ліміту кредитної лінії), та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом.

Оскільки умовами договору (графіком зменшення ліміту кредитної лінії) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то, відповідно, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань (зазначена позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.11.2014 року у справі № 6-160цс14, від 22.10.2014 року у справі № 6-127цс14, від 29.10.2014 року у справі № 6-169цс14).

Статтею 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до п. 5.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що винесені з порушенням норм матеріального права.

Крім того, передчасними є висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 264 ЦК України, оскільки суди не дослідили тотожність предметів позову у справі № 5011-27/5037-2012 та справі, що розглядається № 910/9142/14.

При цьому у ч. 2 ст. 264 ЦК України йдеться про дійсну вимогу, право на яку має особа на момент пред'явлення позову, а не про вимоги особи, право на які може виникнути у майбутньому.

Отже, неправильно застосувавши норми матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року у справі № 910/9142/14 скасувати.

Справу № 910/9142/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

В.І. Татьков